Я піймав себе на думці, що в нас все якось виходить добре. Ми ніби ведемо себе, наче не існує смерть, хвороб та зла, яке нас оточує. Якщо придивимося до коментарів, то побачимо якійсь світ, якій зовсім не є реальним. У цьому світі все добре. Є Добрий Бог, ангели, святі. І зовсім нема нічого такого, що може принести якусь злу частинку у цю картину.
Ми увесь час намагаємося втекти від реальності у цей “добрий” світ. Інколи нам це добре вдається, інколи не дуже.
І саме в цьому мені здається певна трагедія, проблема. Ми втрачаємо щось дуже важливе. Ми втрачаємо зі своєї уваги Того, Якій став тілом, Якій перетерпів страждання.
Виходить дивним чином, що Бог приходить до нас у цю долину темряви та недолі, а ми намагаємося втекти звідси. Ми все робимо для того, щоб не бути тут.
Ми намагаємося закрити у своєму гетто. Бути лише зі своїми. Створити якійсь свій альтернативний світ. А якщо нам це не вдається, то ми принаймні намагаємося створити цей світ у себе в розумі: не бачити зла, не бачити того, що діється навколо нас. Жити так, наче навколо не панує гріх та зло.
А Євангеліє починається з того, що навколо все погано і саме заради цього приходить Спаситель. Спасати можна лише тих, які гинуть. Якщо ми закриваємо очі на те, що ми гинемо, то і не зрозуміємо заради чого і від чого нас треба спасати.
Дивно, що ми саме намагаємося створити цей світ за допомогою віри в Бога. Саме віра в Христа стає тою стіною, яка відділяє мене від інших. Замість того, щоб бути з іншими, йти до них, ми вибираємо шлях ховатися.
Чого ми боїмося? Чи не того ми боїмося, що ми насправді не віримо? Чи не здається нам наша віра настільки слабкою, що достатньо того щоб зустрітися навіть з малим злом, щоб вона зламалася і зникла?
Чому ми закриваємо очі на зовнішнє зло і вже не бачимо того, що це зло в середині нас? Що зло не тільки ззовні, що воно настільки вкралося в наше життя, що живе в нас. Тоді як ти скриєшся від того зла, яке в тобі?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Стихи-молитвы: Посвящение в назореи - Лариса Попова Одна возлюбленная в Господе сестра, давая отзыв на стих-молитву: Образа, образа… , спросила у меня о моей вере: Моя вера зиждется на вечных и непоколебимых канонах ЖИВОГО Слова Божия к человечеству и индивидуально к каждому из нас, вечному и ЖИВОМУ Евангелию Библии - Святого Божьего Писания; которое писали святые Божии человеки, будучи движимы Духом Святым, духом Христовым ; которого святой перевод на русский язык в канонических и неканонических книгах Библии Синодального текста. Через святые Писания ЖИВОГО Слова Божия дух Христов, дух Истины говорит духу нашему, открывая тайны Царствия Божия, когда мы достигаем соответствующей ДУХОВНОЙ зрелости в свое время по благодати Божьй; ибо Бог все соделал прекрасным в свое время. Иисус Христос есть путь, истина и жизнь. Мы, ХРИСТИАНЕ, ВСЕ на пути. Вера – это не шаг, а путь…
Это о нас, ХРИСТИАНАХ, написано: Кто духа Христова не имеет, тот не Его. Мы имеем Его дух, поэтому ХРИСТИАНЕ, Христовы; и у меня нет другого имени; у меня нет конфессионального имени, потому что его нет в Библии, нет у Иисуса Христа; я просто ХРИСТИАНКА и люблю ВСЕХ Христовых и земных. Иисус сказал: будьте едино, как Я Един.
